пʼятницю, 22 травня 2015 р.

Обдарована дитина


Прошу до вашої уваги вірш Воробей Анастасії, учениці 8 класу
     Реалії життя
Люблю безмежно я свою країну,
Красиву та квітучу Україну.
Вона - могутня, сильна і багата,
А її мова - щира і крилата.

Та мова це духовне джерело,
Яке в усіх народів є й завжди було.
Це людський дух, і почуття й кохання,
І досвід наш, й думки, і сподівання.

Багата теж на різні символи вона,
На дивовижні краєвиди, на міста.
І на відомі в цілім світі народнії пісні,
Що склали їх колись ще наші бабусі.


Тож, я вважаю, це є наша слава,
І знищити її - ніхто не має права.
Це наша гордість й спадщина для тих,
Хто ще живе  і буде ще в живих.

А ще тут люди - дуже добрі й щирі,
Що люблять Україну  й хочуть жити в мирі.
Що бережуть культуру й традиції свої,
А за свою свободу поляжуть у борні.

Розвиненою в нас є Україна теж,
А її волі й славі немає в світі меж.
Проте й недолік був у нас один,
Це Янукович-президент, той сучий син.

Усе що міг - усе розграбував,
А що народу обіцяв - позабував.
З Росією хотів "дружити" добре він,
І обернулось лихом це з усіх сторін.


Не витримав народ, ударив дзвін,
І змусив він людей піднятися з колін.
І вийшли люди на Майдан, на вірну смерть,
Щоб відігнати владну банду з України геть.

На площі цій зібрався весь народ,
А більшість - молодь, що не знає перешкод.
Всі ті, хто прагне змін в нашій країні
І хоче жити в Європейській Україні:

Без хабарів у ВУЗах якісно навчатись,
А далі легко працевлаштуватись,
Створить сім'ю, власних дітей ростити,
В своїй державі гідно й мирно жити.

Стояли на Майдані в дощ й мороз,
Не боячись та не лякаючись погроз.
Колонами на штурм будівель йшли,
Спереду синьо-жовтий стяг несли.

На барикадах падали вони,
Та, незважаючи на це, до цілі йшли.
Вони ішли й не думали про те,
Що вража куля їх наздожене.

Що лютий снайпер їм поцілить в груди,
Що буде дикий біль і рани будуть всюди!
А хтось у Сотню в небо полетить, -
А їхні рідні будуть вічно з болем жить!

І на майдані "Плине кача" стануть  їм співати,
Й "Герої не вмирають!" у слід їм скандувати.
Та навіть мертвим, їм не всеодно,
Адже вони й надалі з нами заодно.

І владу вже обрали нову люди,
Й здавалось, заживуть усі усюди.
Країна наша вільною вже буде,
А весь цей жах й страждання позабуде.

Аж на тобі - "нам этого не надо,
Давай нам референдум!", - горлали дехто радо.
"Здесь  Новороссия, и Крым здесь тоже наш,
Ты хоть не хочешь - всеровно отдашь!"

Ще й "старший брат" нас "визволяти" буде,
І знову українців ранить в серце й груди.
І піде брат на брата у кривавий бій,
І розпочнеться знов жорстокий цей двобій.

- Тож схаменіться, люди! - просимо ми в Бога,
Бо в кожного із нас своя дорога.
У кожного із нас одне життя,
Й назад в цей світ - не буде вороття!

Все це - реалії життя,
А в нас таке передчуття:
Що буде МИР в нашій країні,
У славній неньці Україні!

                                            

2 коментарі: